Це був звичайнісінький день у світі Мідгард, навколо стояла тиша, тільки піка зрідка попискували. Сонце стояло у своїй найвищій точці, в зеніті, було чути легке завивання вітру. Трава ніжно пестила погляд, повітря було таким легким, таким приємним...
- Як добре інколи вибратися на природу – подумав Скай, зручно примостившись біля дерева. Недалеко від себе він прив‘язав пеко по кличці „Тушканчик”, якого недавно зустрів та приручив.
- Великий ти в мене вимахав! – дивлячись на вихованця, з посмішкою вимовив Скай.
Скай був бойовим музикантом, такий собі нікому невідомий, але досить впевнений у собі музика. Сказати, що він був сильним, це все одно, що нічого не сказати... Його сила була у пісні, він міг однією тільки піснею примусити завмерти своїх ворогів... Полюбляв експериментувати з мелодіями, складав вірші... Його улюбленою справою було вирватися на природу і помріяти... Так у тиші, під ніжним ласкавим сонечком він складав свої пісні...
І ось, лежачи під деревом неподалік Пайону, міста усіх лучників, він мріяв про краще життя, декламував вірші... Раптово пролунав пронизливий крик... Він був схожий на бойовий рик лицаря... Скай піднявся подивитися, що ж таки сталося... У далині виднілася велика хмара пилу, що наближалася. Скай було подумав тікати куди подалі, але розгледівши серед пилу фігуру зупинився.
Хмара пилу повільно осіла, з’явилося два силуети...
- Ви хто, і що тут робите? – Переборюючи страх запитав музикант.
- Я Лицар Світла з Ордена Госпітальєрів, а це мій покірний зброєносець... Отець Сергіус – Відповів масивний лицар, не злазячи з піки.
- Значить це тебе я чув у далечині... Що сталося?
- А ти хіба не чув? У Мідгарді з‘явилися страшні чудовиська, багато люду вони поклали... Ось я вирішив спробувати щастя... Тут поряд Пайона живе величезний тигр, ім‘я йому Еддга.
- Вперше чую – Сказав Скай та замислився.
- Він великий та безстрашний, плюється вогнем та призиває до себе на допомогу бігфутів. Кажуть, хто його вб‘є, отримає ключ до багатьох скарбів... Хоча я не знаю, можливо це вигадки, я не знаю...
- А можна я піду разом з вами...?
- А що ти вмієш? – з посмішкою на обличчі сказав лицар.
- Я вмію співати, грати на музичних інструментах, я можу своєю піснею заморозити свого ворога. Також непогано стріляю з лука.
- Знаєш, а ти мені подобаєшся. Ми візьмемо тебе з собою... Доречи, звуть мене Антарі.
- А я Скай, друзі кличуть Містіком...
Скай зібрав своє з трудом нажите добро і вони вирушили у путь. Йшли цілий день, виявили лише кубло змій та вожака вовків... Лицар навіть не помічав їхню присутність, а музикант страшно боявся...
- Не трусь, вони не агресивні. – Глузливо промовив Антарі.
- Я не боюся. – Залився фарбою бард.
Далі йшли всі мовчки. Пройшли величезний дуб, ті помітили, що трава навколо випалена, все так тихо, жодної живої душі. Раптом почувся несамовитий рик.
- Це він, я у цьому впевнений. Це Еддга. Ходімо швидше відшукаємо його – Розгарячився лицар.
- Сергіус, прискорення – Ледь чутно сказав Антарі.
Помічник шось тихо прошепотів і над Антарі засяяла аура, він раптово зірвався з місця та помчався у той бік, звідки чувся звірячий рик.

Пройшов деякий час, поки з‘явився лицар... Збруя пом‘ята, весь у крові, ледь дихаючи.
- Я його знайшов, він ВЕЛИЧЕЗНИЙ! Мені просто пощастило втекти...
Скай допоміг Антарі злізти з пеко, поклав його біля старого дуба, підійшов до пріста та сказав:
- Друже, тепер справа за тобою.
Пріст схилився над ледь живим лицарем і почав шось нашіптувати...
- Неа!! Неа!! Доносилося до музиканта.
Пройшло не менше години, поки лікар залишив у спокої Антарі.
Нехай поспить. Майже шепотом промовив Сергіус.
Скай розвів багаття, і почав перебирати свої речі.
Зірки світили холодним світлом, на небі не було жодної хмаринки... – Ах, як приємно помріяти у такий час доби.
Першим прокинувся Сергіус, розбудивши барда, вони разом приготували сніданок... Вже потім розбудили лицаря. Він був повен сил, не видно було жодного шраму.
Гарно постарався. – Сказав Скай прісту, киваючи у бік Антарі.
- Така вже моя професія – Посміхнувся у відповідь лікар.
Поснідавши, усі дружно встали та почали збиратися.
- Так немає чого баритися, треба відшукати Звіра та пустити його на палас. – Не дивлячись на свою учорашню поразку, виголосив Лицар.
Не довго думаючи, група направилася у той бік, де не так давно чувся рик Еддгі. Вийшовши на значного розміру поляну, вони одразу побачили тварину... Лице його було залите кров‘ю, зуби виблискували на сонці, навколо нього повсюди стояли Бігфути...
- Ого! – Тільки і зміг видавити з себе Скай.
- Гаразд! Містік, бери в руки лук, твоя задача здалеку розстрілювати це чудо, а я піду до нього, буду його пирсити. Сергіус, ти будеш відновлювати мої сили та здоров‘я, зберися, найбільше навантаження на тебе.
Пріст усіх благословив, обкастував по повній програмі.
- Аааааааааааааааррррррр...!!! Видав неприроднє ричання Антарі, та побіг на тигра.
Скай, стиснувши зуби чекав першого контакту Лицаря з Еддгою. І ось почалося, почулося скреготання металу, піка Лицаря металася з неймовірною швидкістю. Позаду тільки і чутно було – Неа!!!
- Подвійний удар – Подумав бард.
Він підняв свій лук, і одразу від страху випустив його на землю. Друга спроба виявилася кращою. Дістав з сагайдаку стрілу та вистрелив у чудовисько. Стріла устромилася Еддзі у правий бік. Той несамовито завив, і почав було ломитися на барда, але не тут було. Антарі наніс неочікуваний пірс у спину супротивника. Еддга обернувся, його очі засяяли червоними вогнями.
- Кріт мод. Це кінець... – Майже шепотом сказав Сергіус.
У самий непідходящий момент, коли Антарі відбивався від Бігфутів, Еддга наніс нищівний удар у шию Лицаря. Той похитнувшись, впав на землю.
- Тепер надія тільки на тебе Містік. – Останнє, що вимовив Антарі.
Подвійний удар. Подвійний удар. Подвійний удар. Подвійний удар... – зціпив зуби, мовив Скай... Стріли летіли одна за одною, Еддга застосував ендрюр, і повільно наближувався до барда... Лице Ская було залите потом, руки скривавлені від стрільби, стріли закінчувалися....
Музикант не помітив як Еддга підійшов зовсім близько до нього, та своєю великою лапою завдав удар по голові. Скай похитнувся, почав втрачати рівновагу.
- Неа!! Неа!! Неа!! Неа!! Неа!! Неа!! Неа!! Неа!! – Шепотів пріст.
Скай отямився, відійшов на декілька метрів у бік....
- Остання стріла. Сергіус! Благословення! Прискорення! Не переставай лікувати! – Командував бард. Скай натягнув лук, руки його тряслися від напруги. Він зосередився, затримав на мить дихання, прицілився і вистрілив.
- Пан або пропав, – Думав бард. Тварина вже була зовсім поблизу, Скай приготувався прийняти смертельний удар Еддги.
Раптом пролунало протяжне ревіння звіра... Він завалився на усі чотири лапи, кров била фонтаном... Скай пригледівся, його остання стріла влучила тигру прямо у сонну артерію...
Звір не припиняв видавати гучні звуки, намагався позбутися стріли, тим самим поглиблюючи рану.
Пройшло близько двох хвилин, поки усі рухи тварини не припинилися на завжди. Навколо нього зібрався натовп Бігфутів. Стояли, стояли і.... зникли... Розбіглися.
Скай та пріст підійшли до бездиханного тіла Лицаря....
- В тебе немає синього камінчика? – Запитав Сергіус.
- Ніби десь був. З когось вибивав. – Скай відкрив свій наплічник і почав відчайдушно копирсатися у ньому.
- Ось! Тримай! Але навіщо він тобі? – Запитав бард.
- Зараз побачиш.
- ВВВОООСССКККРРРЕЕЕСССІІІНННЯЯЯ!!! – Якнайдужче закричав лікар.
Тіло Антарі підкинуло у повітря, він почав світитися яскравим білим світлом. Потім тіло повільно опустилося на землю.
- Антарі! – Викрикнув Скай.
- Неа!!! Неа!!! – почулося за спиною.
Лицар відкрив очі.
- Ти його вбив? – Майже нечутно запитав Лицар.
- Так. – Теж тихо промовив бард.
- Ось і чудово. Тепер давайте знімемо з тварини шкіру та підемо додому – Запропонував неговіркий пріст.
Ось такі чудеса бувають у нашому славному Мідгарді.
А ця славна компанія досі жива... Лише Антарі спився, пріст постарів, а ваш покірний слуга і досі бард...